Про речі і людей: фотодокументація стихійних ринків Києва (продовження 2)

Для деяких продавців блошиний ринок – спосіб життя, місце зустрічей, сама торгівля для них перетворюється на процес колекціонування. Хтось продає товар і одразу ж купує інший. Правда, колекціонерів мало і вони почуваються невпевнено. З одним із них я познайомилась. Микола (ім’я змінено) колекціонує годинники, купує чи збирає поламані, лагодить, іноді додає кілька дрібниць, на зразок дерев'яних крил або зозулі. У його годинників відверто нетоварний вигляд, циферблат частково покритий іржею. Рекламна оболонка речі знищена, кострубатість годинника прямо свідчить про вкладену в нього працю і зусилля. Речі на ринку не борються за те, аби сподобатися  покупцеві, вони поза конкуренцією і не потребують упаковки.

Контрастом до подібної емансипації речей є гнітюче відчуття сорому, що зустрічається на блошиному ринку, як своєрідний компроміс між незалежною річчю та її посередником. Стани незручності та зніяковілості – повсюдні. Продавцям соромно фотографуватися, вони не називають своїх імен, відмовляються від інтерв’ю, їм навіть соромно дозволити мені сфотографувати розкладені на продаж речі. Вони, мовляв, не хочуть щоб репортаж побачив хтось із знайомих чи сусідів, на ринку стоять випадково і будуть тут тільки один день. Покупці хвилюються, чи не потрапили вони випадково в кадр.

Соціальний престиж, що зазвичай тяжіє до антикваріату, до знаків давнини, позбавив це місце своєї присутності. Сором, незручність, вразливість здаються мені у цьому випадку нав'язаними. Продавці, яких я фотографувала, почувалися злочинцями і боялися, що фото потрапить до рук міліції. Сам спосіб стихійної торгівлі, її непоказність, оголена практична матеріальність речей, і також своєрідна секуляризація «досконалої» рекламованої речі – призводять до розгубленості, до відчуття власної провини. Неофіційність речей, що вийшли з ужитку, суб’єктивність їхньої привабливості, накладаються на «незаконність» усього стихійного ринку. Цінність унікального предмету, оновленої чи антикварної речі, знищується тотальною незахищеністю, залежністю від сьогоденних настроїв міліції або міської влади.