У 2005 році в Києві було зруйновано Сінний ринок, один із найстаріших та найвідоміших блошиних ринків міста. Роком раніше, влітку 2004 р., власники ринку провели масштабну «реорганізацію ринкового простору», що полягала в закритті несанкціонованої торгівлі, або ж, інакше кажучи, у вигнанні всіх, хто торгував старими та антикварними речами на землі й на сходах, що вели до Сінного з паралельної вулиці.
Колишній сінний ринок розташовувався близько до центру міста, поруч із древнім Містом Ярослава і мав свою особливу історію і характерну для центральних блошиних ринків культуру торгівлі. Замість рундуків тут зазвичай використовувалися різноформатні коробки та ящики, іноді товар розкладали просто на землі, на газетах або клейонці. Тут продавали старовинні чи саморобні речі з індивідуальною, неповторною історією поряд із відверто демонстрованою вбогістю і товарами, що напередодні були знайдені на смітниках, а також продавали саму історію речей та власну біографію. Торговці Сінного вважали, що стару річ варто виставляти на продаж разом із своєю колишньою професію (реставратор, комірник, різьбяр по дереву, сантехнік, обліковець розподільника). Покупцям розповідалися не тільки епізоди чиєїсь біографії, але й, подеколи, створені навмисно для окремого покупця історії речей. Життєві історії втілювалися у речах, разом із ними утворювали ціну та цінність. Іноді речі ставали невід’ємними від біографій, що наповнювало їх не властивою магазинним товарам новизною. Траплялося й таке, що завдяки нероздільності продавців і речей, товар набував чималої цінності, хай би як мало він не коштував.
Відбувалась своєрідна емансипація речей від їхньої ціни. Незважаючи на недолугість і на те, що прилавком йому слугує газета, розкладена біля калюжі, предмет на такому ринку має свій сенс і значущість, які можуть значно перевищувати його ціну. Колись весь радянський побут, – посуд, іграшки, нагороди, одяг, – за мить перемістився в інше суспільство, не долаючи при цьому жодного кордону. Контекст частково втрачених первинних значень і функцій речей створює стилістичну єдність блошиного ринку, де речі радянського побуту становлять більшість з виставлених на продаж.
